Мар 27

Неймовірний Олександр Гриб

Кожна людина — це космос. Неймовірний космос — це Олександр Гриб та його поезія.Гриб

9212_10208894903307628_176635269237633518_n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бути твоїми руками,
роками,
ріками,
Пестити ніжно зап’ястя твої стигмовані.
Ніч застелити шовками і оксамитами,
Дихати киснем тобою електризованим.

Ніч геометрій і дике тремтіння подихів,
Пальці на шкірі карбують послання древності.
Ця передмова повільно, та зводить з розуму, —
Я поцілую у серця твого безмежності.

Щоб від пророцтв не тікати.
Чекати,
вірити.
Ти на долонях написана вітром-фарбами.
Я поцілую у душу вустами щирими,
Тільки, щоб очі твої не ставали хмарними.

****************

Ми вільні. Ми знову вільні.
Тримай мою руку міцно.
Ми сильні. Ти чуєш, сильні!
Але надто різні, звісно.

Зміни мене вкотре, хочеш?
Я витру магічне коло.
Говориш, кричиш, шепочеш —
Розвіється поступово.

Так тихо надворі. Вечір.
Так тихо у серці. Зорі.
Ця ніч упаде на плечі,
На руки, на душу морем.

Нам вітер гадав на долі,
Розгадував візерунки.
Тобі бракувало волі.
Я волю тримав за руки.

****************

Чуєш — це краплі вишукують рими,
Опіки ніжні на шкірі рахуєш,
Всотуєш небо очима своїми,
Чуєш?

Віриш, що щастя, кристалами солі,
Ти у солодкому сумі розчиниш
Й питимеш потім поволі-поволі,
Віриш?

Хочеш ковтати тепло до нестями?
Сам собі долю свою ти пророчиш,
Навіть на сонці проявляться плями,
Хочеш?

Знаєш, повітря тамує тривогу.
Чуєш, ти віру руками тримаєш!
Доля твоя проростає в дорогу —
Танеш…

****************

Люди! Купуйте надію,
Що може вам знадобитися.
Вона не замінить мрію,
Потрібно із цим змиритися.

Хтось розмальовує стіни,
Щоб фарбам в полон віддатися.
Життя розставляє міни,
Тікати, чи зупинятися?

Хтось не закручує крани,
Щоб горем чужим напитися.
Картини більші за рами,
Треба лише придивитися.

Любов не ховає шрами,
І може на мить втомитися.
Душі залишились грами,
Та можна іще зігрітися.

У кожного своє право,
Знайти або загубитися.
І мовчки кричати «Браво»!
Від гордості не відмитися.

****************

Виглядати тебе,
Розриваючи ніч на молекули,
Щоб душевний маяк
Серед темряви впевнено вів.
Тільки сонце зійде —
Знову станемо просто далекими.
Щось між нами не так,
Та інакше ніхто не хотів.

Високосні роки
Протягнулись між нами завісами.
Карбуватися в сни
Вже, напевно, не вистачить сил.
Небеса навпаки
І серця наші стали залізними
Ми чекали весни
Витираючи з осені пил.

****************

12417726_10208942352133819_4722381162214664488_n

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Моя кров з молоком,

А твоє молоко із кров»ю.
Ти сьогодні без яблук-
Хоч раз поспимо в раю.
Ніч над нами шатром
Обіймає вітрами повню
І п»янить наче ром,
А здавалося — я п»яню.

Я чекатиму там,
Де світанок цілує небо.
Трохи довше ніж вічність
Я долю шукав свою.
Підсвідомості СПАМ
Наближає мене до тебе.
Я вирішую сам, —
Час тікає, а я стою.

****************

339719_chelovek_-ten_-babochka_-minimal_-chyornyj__1920x1080_(www.GetBg.net)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Не люблю бути надією,
Себе дарувати людям.
Або забутою мрією,
Що тихо вмирає в грудях.

Не хочу шукати істину,
Вона не дарує щастя.
А люди не будуть вічними.
Всі карти одної масті.
Я вмію робити боляче,
І сам відчувати вмію.
Люблю, коли серце колеться,
Не дуже – коли німіє.
Всередині світ хитається,
Не дивно, що я змінився.
І знов чекати лишається.
Чекаю. А час спинився.
Для всіх я чомусь невидимий,
Прозорий, пустий, аморфний.
Я люблячий, вірний, відданий,
Я поряд, живий. Я гордий.
Я хочу в вікно дивитися,
І бачити світ навколо.
Не бігти вперед, спинитися,
І вийти за межі кола.
Так важко теплом зігрітися,
Якщо твої руки-холод.
Для мене ніхто не зміниться.
Для когось я тільки спогад.

****************

VAswcfxx3Ms

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ми вільні. Ми знову вільні.
Тримай мою руку міцно.
Ми сильні. Ти чуєш, сильні!
Але надто різні, звісно.

Зміни мене вкотре, хочеш?
Я витру магічне коло.
Говориш, кричиш, шепочеш —
Розвіється поступово.

Так тихо надворі. Вечір.
Так тихо у серці. Зорі.
Ця ніч упаде на плечі,
На руки, на душу морем.

Нам вітер гадав на долі,
Розгадував візерунки.
Тобі бракувало волі.
Я волю тримав за руки.

****************

1633373

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мокрий асфальт,
Музика міст.
Фото зі шпальт
Брешуть про ріст.

Наче крізь скло,
Хочеш — кричи.
Все вже було,
Зможеш — мовчи.

Віриш? — Дивак!
Граєш в життя,
Вічний жебрак,
Тисне взуття.

Шепіт дахів,
Я не засну.
Нам би птахів,
Нам би весну!

****************

f-nat-175-5416c961d3f64

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Искривленные дни, искаженная память,

И сплетенье судьбы и обман.
Подниматься со дна для того, чтобы падать,
Для того чтоб попасться в капкан.

Не бояться забыть для того, чтобы вспомнить,
Не бояться отдать и просить.
В переулках души, в лабиринтах из комнат,
Словно в темного леса тиши.

Вознестись и упасть. Улететь и вернуться,
Для того чтоб понять и простить.
Для того, чтоб душою к мечте прикоснуться,
Для того, чтоб мечту отпустить.

Подарить и не ждать от другого подарка,
Отдавать просто так, от души.
На аллеях в глуши полутемного парка,
Ты на звезды смотри и пиши…

Сохрани и неси сквозь всю жизнь и столетья,
Сквозь проблемы и слез океан.
А потом вспоминай, что тогда не заметил,
И сплетенье судьбы и обман.

****************

Філософія перед сном
І знайома безодня стелі
Демонструє німе кіно
Про мої і твої пустелі.

Ігри ночі, фальшиві сни,
Знову кава і підвіконня.
Зорепади такі рясні,
Наче в неба таке ж безсоння.

starry_starry_sky_by_papercaptain-d5duehp

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Цей зірковий калейдоскоп
Зводить з розуму так повільно.
Нас не вчили казати «стоп»
Невідомому божевіллю.

Нас навчили дивитись крізь
І прищеплювали байдужість.
Філософія прагне сліз.
Філософія ночі. Дуже.

****************

А я розриватиму сутінків прірву і голос,
Ідемо по контурних картах моїх географій.
Я знову не спатиму, чуєш, я гратиму соло
І вголос читатиму сльози чужих епітафій.

Це наче молитися, тільки ніхто не почує,
Це ніби чекати, або навпаки — спізнитися,
Звикати і знати, що небо усе порахує,
Для чого ж іще йому вічно униз дивитися?

Нам грати без правил так звично, всі гальма зірвані
І бути собою набридло, побудем іншими
І душі із нас як листки із роману вирвані,
Ми тільки піщинки хоч часом здаємось більшими…

book cover - iStock_000009319083Mediu m

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

****************

Вітром осіннім, зимовими змовами,
Чаєм холодним, в руках обпечених,
Ти не читаєш книжок з передмовами —
Всі у житті наперед приречені.

Хмари всі, ніби налилися оловом.
Вічне блукання по небу вдосвіта.
Зорі покинуті падали золотом,
Серед гілок на деревах, розсипом.

Ти доторкнися до неба долонями,
Світло розчинить тебе без залишку.
Гучно заб’ється життя попід скронями,
Наче у сні, який снився змалечку.

Сльози твої об’єднаються з хмарами,
Будеш шукати, чи просто змиришся?
Всі на Землі були створені парами,
Але тобі щось у це не віриться.

****************

paris

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Філософія перед сном
І знайома безодня стелі
Демонструє німе кіно
Про мої і твої пустелі.

Ігри ночі, фальшиві сни,
Знову кава і підвіконня.
Зорепади такі рясні,
Наче в неба таке ж безсоння.

Цей зірковий калейдоскоп
Зводить з розуму так повільно.
Нас не вчили казати «стоп»
Невідомому божевіллю.

Нас навчили дивитись крізь
І прищеплювали байдужість.
Філософія прагне сліз.
Філософія ночі. Дуже.

****************

А колись ми були містами

Й говорили лише про відстані.
Нас міняло життя місцями,
Розліталися світом листям ми.

Вітер західний, сни похмурі.
Ми допишемо всі літописи.
Заховалось життя за муром,
Наші долі блукають глобусом.

Посередині. Це — екватор.
Де б ще сили знайти, скажи мені.
Нам не можна тепер програти.
Вийшли веснами, прийдем зимами.

Ночі з грозами. Наче близько.
Вже світанок, дивись, на обрії.
Не ламайте чужу колиску —
Ми ж для іншого зовсім обрані.

****************

Змовою, мовою, болем і відчаєм
Ми пробивалися, сльози нам личили.
Хмари звивалися, падали гронами,
Ми – між спасінням і між забобонами.

Світло ліхтарне руде і пригнічене.
Скільки лишилося? – Не перелічимо –
Кроки загублять сліди у прогресії,
У геометріях десь під колесами.

Кроки бруківкою, каменем, долею.
Небо прив’язане десь над тополями.
Вірю-не-вірю… Та досить! Награлися.
Наче й не жили, а так, намагалися…

image

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

****************

Видається, що нам вже замало звичайних «бувай»,
І якщо вже прощатися – варто спиняти планету.
Не шукай зайвих слів. Просто мовчки зітхай і звикай,
Що хтось інший тепер говоритиме тихо «А де ти?».

Кажуть, доля сліпа, кажуть, доля занадто проста,
Хто ж пояснить, чому всі за щастям шикуються в черзі?
Знову довгі пальто, і шарфи, що ховають вуста:
Говорити не варто. Гортатиму прозу поезій.

Ця зима не нова, тільки зимам тепер не до нас —
Заметуть і підуть, і ніяких тобі світлих чарів.
Якщо темно в душі – це не значить, що ти уже згас.
Вже багато було, а хвилює одне – і що далі?

****************

Наші ночі тепер
Стривожені
І крутись, не крутись – не виспишся
Наче сковані. Як стриножені.
Ти мені ніби вірші
Пишешся.

Перелічені
Перелякані
Ми пліч – о – пліч з плечима іншими
Ми загублені поміж знаками,
Між майбутніми
І колишніми.

Все навколо –
Відтінки сірого.
Кола крейдою. Воду святимо.
Ти опівночі запроси мене.
І я знову тебе
Втрачатиму.

****************

hope_by_neeeer

 

 

 

 

Вона як ти: сама собі зима,
В її країнах гори невисокі,
Яка різниця — з кимось чи сама?
В душі вона частіше одинока.

В її очах – сніжить, сніжить, сніжить,
А серце вкрите памороком ночі.
Тебе чекати завтра? Ну скажи!
Я сам собі розлуку напророчив.

Вона як ти: її вгадати – зась,
Крокує поруч з віхолами часу
Її вулкан заснув але не згас,
Вона життя міняє як прикраси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

****************

Ми десь на зламі —
Епохи гинуть.
Котився спокій
Під три чорти.
Ми всі чекали
Чиєїсь сили,
А треба просто
Було іти.

Таких мелодій
Уже не пишуть.
Чомусь хотілось
Втекти кудись.
Не друг, не злодій,
Він просто вийшов.
Тобі наснилось
І сни збулись.

Ну все, до завтра,
Наш час збігає.
Ще стільки треба
Здійснити мрій.
Радіти варто
Коли чекають.
Дивись на небо
Але не стій.

****************

Що там завтра?
Хмарно,
Сильний дощ і вітер.
Говорили марно —
Сліз ніхто не витер.

Ти мене
Зустрінеш,
Ми підемо поруч,
Щоб ставати кимось
І ділити горе.

Так минають
Люди
І згасають зорі.
Кілька днів і будем
У чужому морі.

Ось і все,
Зупинка.
Щось пече на серці.
Якщо є хвилинка,
То побудь відвертим.

****************

Димарі, димарі.
Тільки ранок похмуро зітхав
Серед тисяч дахів, припорошених середньовіччям
Місяць знов на горі
Посміхався і не догорав,
Розглядаючи душі, йому не потрібні обличчя.

Згас останній ліхтар,
А дерева чекають весну.
І здається ось-ось вся планета наповниться щастям.
Хтось на когось чекав
І, напевно, тому не заснув.
Так, буває, проте, так буває доволі не часто.

Ось і перші птахи —
Значить день буде повен пісень.
Розпочни його так, щоб хотілося дихати вільно.
Час відкриє шляхи
І ти зможеш побачити все.
Головне – просто вір, будь натхненним, терплячим і сильним.

TRwDvq2I6DY

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

****************

Автостопом,
Шрифтами Брайля
На узбіччях старих шляхів.
Ти залишиш мені
Послання —
Наполоханих зграй птахів.

Серед срібних пустель –
Криниці.
(Ангел Півночі вкаже де)
Між стежок проросте
Суниця,
Між слідів де-не-де зійде.

Пил і сонце.
Примружу очі.
Роздоріжжя до всіх столиць.
Ти не віриш, а я не хочу,
Щоб ставало все
Як колись.

****************

Ви молились, скажіть, торік,
Коли небо на землю нашу
Опадало як перший сніг,
Щоб зробити цей світ інакшим?

Коли маками на граніт
Хтось упав і не зміг піднятись —
Ви молились тоді? Та ні…
Мовчки думали — буде якось.

Коли дзвони усіх дзвіниць
Розірвали холодну тишу
Ви ховалися від обличь,
Та вони уже не облишать.

Хай запалюються свічки
Там, де душі колись гасили.
Післясмак назавжди гіркий:
Ви сміялись, а ми молились.

bf4f4af-lar-1370-leda-pepelishche

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

****************

Так. Я шукав тебе по світах,
Ми. Розгубилися серед істин,
Знак. Зрозуміли, що все не так,
Сни. Не буває кохання вічним.

Дим. Ти розтанула наче птах,
Час. Розкриває свої секрети,
Грім. Небо спить на твоїх руках,
Згас. Не згадають мене поети.

****************

І так завжди: початок і кінець.
Коротке «і» між ними — Божа милість.
Пропащий син, борець і не борець,
Настане день і зможеш йти без милиць.

Настане мить і стане всеодно:
З яких вокзалів їхати в нікуди,
Коли остання кістка доміно
Впаде і в тебе запече у грудях.

ok_16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І твій симптом, твоя повільна смерть,
Твоїх думок останні урагани.
Коли душа заповнюється вщерть —
То далі що? А далі — сльози мами.

Такий вже час: давай, про головне,
Не до дрібниць нікому окрім тебе.
Сьогодні так, а завтра — все мине.
Бо завтра — це окрема книга неба.

****************

А ми, очевидно, побачимось вже не скоро —
Цей поїзд на захід без чаю і без зупинок.
Там в тамбурі курить чомусь не солдат, а морок
І все недолуго, неначе стільці без спинок.

Тобі пощастило — ти любиш свою дорогу
Чи стежку — як хочеш — ти йдеш нею майже прямо.
Хоч іноді в серці заб’ється, бува, тривога,
Тебе надихає спекотний липневий ранок.

Ніхто не зупинить. Хотілось перепочити,
Зійти на секунду на тихе старе узбіччя,
Тобі не щастило. Ти просто захочеш жити
І хтось тебе спинить рукою за передпліччя.

****************

klenovye_listya_na_zakate_1920x1200

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зорі сьогодні не будуть чекати вітру,

Зірваним листям кружлятимуть тихо небом.
Краплі туману з прозорого даху витру,
Я зачекався дива, та вже не треба.

Осінь тамує свій ніжно-зимовий подих,
А у воді вже танцюють незграбно хмари.
Тихим відлунням горами крокує подив,
Срібним дощем над землею проллються чари.

Місяць зійде і засліпить планету чорним,
Бризками мрій розіллється фантомне море.
Вмить зацвіте, що до цього було потворним,
Тільки лише доки в небі кружляють зорі.

****************

Смолоскипами в космосі тихо згорають комети,
Наче Бог сірниками запалює нам ліхтарі.
Тільки б воля була, щоб утому із посмішки стерти
І розтанути воском свічок на твоєму столі.

Переливами голосу, перетіканнями часу,
Ми розвіємо докази цих неземних аксіом.
Ватерлінія днів нашу вічність розділить на фрази,
Що складають адресу «майбутнє вже тут крапка ком».

****************

Осінь зриває вогні сивочолим вершником,
Листя згорає. Мене обтікає час.
Ви по душі, по моїй, вишивали хрестиком,
Так не буває — неначе не знаю вас.

Вільні гілки від свободи тепер утомлені
Хочеться вітру, а вітру немає-зник.
Ви по душі, по моїй, вишивали золотом,-
Це не прикрасить її надсамотній крик.

Небо на склі намалює картину краплями,
Очі закрию, щоб бачити знову вас.
Душу мою ви хотіли зробити кращою,
Тільки не знали, що я це робив не раз…

****************

21654651

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Искривленные дни, искаженная память,
И сплетенье судьбы и обман.
Подниматься со дна для того, чтобы падать,
Для того чтоб попасться в капкан.

Не бояться забыть для того, чтобы вспомнить,
Не бояться отдать и просить.
В переулках души, в лабиринтах из комнат,
Словно в темного леса тиши.

Вознестись и упасть. Улететь и вернуться,
Для того чтоб понять и простить.
Для того, чтоб душою к мечте прикоснуться,
Для того, чтоб мечту отпустить.

Подарить и не ждать от другого подарка,
Отдавать просто так, от души.
На аллеях в глуши полутемного парка,
Ты на звезды смотри и пиши…

Сохрани и неси сквозь всю жизнь и столетья,
Сквозь проблемы и слез океан.
А потом вспоминай, что тогда не заметил,
И сплетенье судьбы и обман.

****************

Вони вже десь поруч, поруччями нашпорять, чуєш?
Два кроки ліворуч і ти постираєш відстані.
Хтось ніби навмисно усі поїзди скасує,
Щоб ми не забули, що треба ставати різними.

Ти будеш молитвою, будеш моєю тишею,
Останньою краплею вічних дощів на сході.
Такою новою, до болю комусь колишньою,
Я буду десь поряд, допоки не скажеш «годі».

І, будьмо відвертими, довге чекання втомлює
Два кроки ліворуч і знову стаємо зайвими.
Вони вже десь поруч емоції знеособлюють,
Я вірив би дужче, лиш знаки тоді подай мені.

****************

І як мені
До тебе говорити,
В скількох словах
Приховувати суть?
Нехай твоїх очей
Метеорити
Мене до тебе
Мовчки проведуть.

Мовчання ми
Мовчаннями зап’ємо.
Та хтось таки розгубить
Жменьку слів
Порожніми,
Порожні ми стаємо.
Пробач, та я
Розлук перехотів.

****************

rains

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хтось холодним дощем у мої увірвася сни,

Осінь срібним плащем укриває останні квіти,
Я собі обіцяв не чекати тепер весни,
А весні обіцяв безнадійно її любити.

По узбіччях доріг за чужими слідами йти
І крізь вікна пусті випускати на волю вітер.
Від твоїх почуттів моє серце почне рости,
Від моєї зими вмить застудиться твоє літо.

Замість кроків тебе наближає до мене час,
В часових поясах знов і знов я втечу від тебе,
Я палаю один та чомусь я вбиваю нас,
Залишаєтиься дим і мене розриває небо.

****************

Завтра буде не так —
Ти забудеш мене помічати
І знайомі слова
Непомітно втрачатимуть смак.
Я триматиму ніч,
Та світанок заповнить кімнату
І життя без облич,
Кіноплівками спогадів вспак.

Завтра будеш не ти
Відкривати для мене цей Всесвіт,
Відміряючи крок
Заспокоєним серцебиттям.
І якщо вже не я
В твоїх спогадах завтра воскресну,
Десь на заході дня
Доторкнися до наших зірок.

2350_1

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перетусовані,
Трохи зіпсовані,
Хочемо спокою,
Речі не стокові.

Силу шукаємо,
Очі ховаємо
Під окулярами —
Світ затуляємо.

На тротуарах ми
Гроші гітарами
Підзаробляємо,
Межі стираємо.

Діти сучасності —
Люди без власності.
Сплутані долею
Виросли кволими.

 

****************

copy-cropped-16171274Покажіть
Висоту,
Не кажіть,
Що впаду.
Тільки я
І вино —
Безкінечність.

Це лише
Перший сніг
Пролітав
І в мені
У душі
Проростав
Безсердечно.

Це мінор
Почуттів —
Скрізь чужі
Голоси.
Ти не вір,
Що тебе
Пам»ятають.

 

Зірка знов
Упаде
Без тепла
І без сил.
Я чекав,
А її
Розривають.

 

****************
para_tanec_schaste_dozhd_mokrye_lyubov_2560x1600

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На цій землі не так багато місць,

Де ти колись відчув себе щасливим.

Де дві душі в одну переплелись,

Де хтось тихенько вкрив тебе від зливи.

Де кожен ранок сповнений надій

І кожне слово дихає любов’ю.

Та слів не треба. Просто мовчки стій

І врешті-решт відчуй себе собою.

Таких хвилин чекають все життя.

Такі слова пригадують за чаєм.

Я б так хотів, щоб спогадом був я.

— Пробач, та гарних днів не позичають.

 

VN:F [1.9.22_1171]
Rating: 10.0/10 (2 votes cast)
Неймовірний Олександр Гриб, 10.0 out of 10 based on 2 ratings

Понравилась статья? Поделись с друзьями!

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Яндекс